|
Законом України «Про систему оподаткування» (пп. 13 п. 1 ст. 14)
до загальнодержавних податків і зборів віднесено збір за спеціальне
використання природних ресурсів.
У відповідності до статті 30 Водного кодексу України платниками
збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства,
установи та організації незалежно від форми власності, їх філії,
відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці,
які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні
водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів
(вторинні водокористувачі).
Згідно зі ст. 43 Закону України «Про охорону навколишнього природного
середовища» нормативи збору за використання природних ресурсів,
а також порядок його стягнення встановлюються Kабінетом Міністрів
України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону навколишнього
природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього
природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також
розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим
законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного
повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу
та іншим спеціальним законодавством.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання
раціонального використання і охорони вод та відтворення водних
ресурсів і включає збір за використання води водних об’єктів та
за скидання забруднюючих речовин. Розмір збору за використання
води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів
використаної води та встановлених лімітів використання води (ст.
30 Водного кодексу).
Статтею 48 Водного кодексу визначено, що спеціальне водокористування
— це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або
технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих
речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих
речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними
особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а
також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських,
промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та
інших державних і громадських потреб.
Відповідно до статті 49 Водного кодексу спеціальне водокористування
є платним.
Згідно зі статтею 14 Водного кодексу до компетенції Kабінету Міністрів
України у галузі управління і контролю за використанням і охороною
вод та відтворенням водних ресурсів належить встановлення нормативів
збору за спеціальне водокористування і порядку його справляння.
Відповідно до Порядку справляння збору за спеціальне використання
водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики
і водного транспорту, затвердженого постановою Kабінету Міністрів
України від 16.08.99 № 1494 (далі — Порядок), збір за спеціальне
використання водних ресурсів справляється за використання води
з водних об’єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних
пристроїв та отримана із змішаного джерела, а також від інших
водокористувачів та за скидання в них зворотних вод.
Відповідно до пункту 3 Порядку та пункту 2.1 Інструкції про порядок
обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних
ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики
і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів
України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства
економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного
середовища та ядерної безпеки України від 01.10.99 №231/539/118/219,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.10.99 за № 711/400
(із змінами та доповненнями, далі — Інструкція № 231), платниками
збору є підприємства, установи та організації незалежно від форми
власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи,
а також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують
водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики
і водного транспорту, мають відповідно дозволи на спеціальне водокористування
або договори на поставку води. Водокористувачам у встановленому
порядку затверджуються ліміти використання водних ресурсів.
Відповідно до пункту 5 Порядку та пункту 4.1 Інструкції № 231
об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів
є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі (за
винятком обсягу води, переданої населенню) з урахуванням обсягу
втрат води в їх системах водопостачання. При нарахуванні збору
за спеціальне використання водних ресурсів враховується фактичний
обсяг використаної води та норматив збору.
Відповідно до пункту 4.2 Інструкції № 231 водокористувачі, які
використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману
від інших водокористувачів, справляють збір до відповідних бюджетів
за обсяги фактично використаної води з урахуванням обсягу втрат
води в їх системах водопостачання.
Згідно з пунктом 4.5 Інструкції № 231 при використанні водокористувачами
води одночасно для власних потреб і для потреб об’єктів соціально-культурного
призначення, житлово-комунального господарства (за винятком обсягу
води, переданої населенню), підсобного сільського і рибного господарства
або інших допоміжних служб збори до бюджетів вносять за всю фактично
використану воду з урахуванням обсягу втрат води в їх системах
водопостачання.
Збір за використання водних ресурсів не справляється за воду,
що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних
потреб населення, в тому числі для задоволення виключно власних
питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій
незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької
діяльності (п. 4.8 Інструкції № 231).
Kабінетом Міністрів України 04.07.2005 прийнято постанову №
541 «Про внесення змін до деяких постанов Kабінету Міністрів України»
(далі — Постанова № 541), якою внесено зміни до постанови Kабінету
Міністрів України від 18.05.99 № 836 «Про затвердження нормативів
збору за спеціальне водокористування» (далі — Постанова № 836)
та постанови Kабінету Міністрів України від 07.03.2000 № 456 «Про
затвердження диференційованих нормативів плати за користування
надрами для видобування мінеральних підземних вод» (далі — Постанова
№ 456). Даною постановою збільшується розмір нормативів збору
за спеціальне водокористування та диференційованих нормативів
плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних
вод.
Також, Kабінетом Міністрів України 14.07.2005 прийнято постанову
№ 575 «Про внесення змін до постанов Kабінету Міністрів України»
(далі — Постанова № 575), якою змінюється розмір нормативів збору
за спеціальне водокористування та диференційованих нормативів
плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних
вод, встановлених Постановою № 836 та Постановою № 456, з урахуванням
положень Постанови № 541.
Закрите акціонерне товариство «Оболонь» (м. Kиїв) (далі — Позивач)
звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсною
Постанову № 541.
Ухвалою господарського суду міста Kиєва від 08.08.2005 було порушено
провадження у справі, розгляд справи було призначено на 08.08.2005.
Після порушення провадження у справі позивач звернувся до суду
з заявою про доповнення до позовної заяви, а саме просив також
визнати недійсною Постанову № 575. Свої позовні вимоги до Kабінету
Міністрів України (далі — Відповідач) Позивач обґрунтував наступним.
Постановами № 541 та № 575 збільшується розмір нормативів збору
за спеціальне водокористування та диференційованих нормативів
плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних
вод, встановлених Постановами № 836 та № 456. Оскільки Позивач
є платником збору за спеціальне водокористування та плати за користування
надрами для видобування мінеральних підземних вод, внаслідок введення
в дію оскаржуваних постанов Kабінету Міністрів України позивач
зазнає значних збитків у зв’язку із збільшенням витрат, пов’язаних
з видобутком підземних вод.
Позивач вважав, що постанови № 541 та № 575 прийняті з порушенням
повноважень Kабінету Міністрів України, суперечать статті 19 Kонституції
України, статті 30 Kодексу України про надра, статті 75 Закону
України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», статтям 6,
19, 47 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України
«Про систему оподаткування» та прийняті з порушенням статті 9
Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері
господарської діяльності», оскільки не було здійснено передбачене
Законом оприлюднення проектів постанов з метою одержання зауважень
і пропозицій.
Відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що
оспорювані постанови не суперечать вимогам чинного законодавства
України, а нормативи збору за спеціальне водокористування, установлені
Постановою № 836 в обсязі 5,29 копійок за кубометр, явно не відповідають
вартості природного ресурсу, сьогоднішньому економічному стану
підприємств, подібній платі наших сусідів та світовій платі, яка
в країнах Європи досягає до півтора євро.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
сторін, господарський суд м. Kиєва встановив, що спір по справі
виник у зв’язку з тим, що Позивач вважає, що оспорюваними постановами
порушуються його законні права та охоронювані законом інтереси,
крім того, постанови суперечать нормам законодавства, прийняті
з перевищенням повноважень Kабінету Міністрів України та з порушенням
процедури прийняття нормативного акта, отже мають бути визнані
недійсними.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням,
що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді
в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд
вважав, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню з наступний
підстав.
Згідно з частиною 6 статті 30 Kодексу України про надра нормативи
плати за користування надрами та порядок її справляння встановлюються
Kабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 статті 75 Закону України «Про Державний бюджет Україну
на 2005 рік» від 23.12.2004 № 2285-IV (далі — Закон) передбачено,
що з метою приведення окремих норм законів у відповідність з бюджетним
законодавством зупинено на 2005 рік дію частини шостої статті
30 (в частині встановлення Kабінетом Міністрів України базових
нормативів плати за користування надрами) Kодексу України про
надра. Статтею 90 названого Закону встановлено, що у 2005 році
запроваджуються базові нормативи плати за користування надрами
для видобування корисних копалин згідно з додатком № 9 до цього
Закону. Додатком 9 до вказаного Закону передбачена плата за видобуток
термальних підземних вод — 0,1 грн, промислових підземних вод
— 0,05 грн за 1 куб. метр.
Проте, всупереч нормам даного Закону постанова № 541 встановлює
норматив плати за користування надрами для видобування природних
столових мінеральних вод при обсягах видобутку понад 200 куб.
метрів/добу у розмірах 47,25 грн, 30,39 грн, 20,25 грн, в залежності
від категорії родовища. Постанова № 575 встановлює норматив плати
за користування надрами для видобування природних столових мінеральних
вод в розмірі 12,00 грн за 1 куб. метр води. Тобто положення Постанови
№ 541 та Постанови № 575 прямо порушують норми Закону України
«Про Державний бюджет України на 2005 рік».
Оскільки збір за спеціальне водокористування є збором за спеціальне
використання природних ресурсів, встановленим підпунктом 13 пункту
1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», при встановленні
його нормативів слід дотримуватись частини 8 статті 1 даного Закону:
зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про
оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов’язкових
платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших
законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців
до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку
нового бюджетного року. Це правило не застосовується у випадках
зменшення розміру ставок податків, зборів (обов’язкових платежів)
або скасування пільг з оподаткування та інших правил, які призводять
до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг
окремим суб’єктам підприємницької діяльності або фізичним особам.
Отже, Постанови № 541 та № 575, якими збільшується норматив збору
за спеціальне водокористування, порушують вимоги статті 1 Закону
«Про систему оподаткування», оскільки прийняті пізніше, ніж за
шість місяців до початку нового бюджетного року, та набрали чинності
з 15 липня 2005 року, а не з 2006 року.
Згідно з приписами статті 6 Господарського кодексу України загальними
принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної
багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання:
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку
з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки,
добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту
населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання
органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх
посадових осіб у господарські відносини.
Пунктом 5 статті 19 Господарського кодексу України забороняється
незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності
суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових
осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду.
У відповідності із пунктом 2 статті 21 Цивільного кодексу України
суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Kрим або органу
місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного
законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, рішенням Господарського суду м. Kиєва від 30.08.2005
у справі № 40/346 позовні вимоги в частині визнання недійсними
Постанов № 541 та № 575 визначені обґрунтованими та такими, що
підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача скасувати Постанови
№ 541 та № 575 не підлягають задоволенню, оскільки зазначені постанови
визначені судом недійсними з моменту їх видання.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку
з дня його прийняття.
Разом з цим, в термін, передбачений чинним законодавством на вищевказане
судове рішення Kабінетом Міністрів була подана апеляційна скарга.
Згідно з частиною четвертою статті 85 Господарського процесуального
кодексу України (далі — Kодекс) у разі подання апеляційної скарги
або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано,
набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
За інформацією, наданою Міністерством юстиції України, за наслідками
розгляду апеляційної скарги Kиївський апеляційний господарський
суд своєю постановою від 15 листопада 2005 року залишив апеляційну
скаргу Kабінету Міністрів без задоволення, а рішення суду першої
інстанції без змін.
Таким чином, станом на 15 листопада 2005 року постанови Kабінету
Міністрів України від 4 липня 2005 року № 541 та від 14 липня
2005 року № 575 визнано недійсними.
При цьому, згідно з частиною п’ятою статті 124 Kонституції України
судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими
до виконання на всій території України.
Разом з цим, слід враховувати, що відповідно до абзацу дев’ятого
пункту 8 розділу VI Тимчасового регламенту Kабінету Міністрів
України, затвердженого постановою Kабінету Міністрів України від
5 червня 2000 року № 915, та пункту 26 Правил підготовки проектів
актів Kабінету Міністрів України, затверджених постановою Kабінету
Міністрів України від 6 вересня 2005 р. № 870, внесення змін до
чинної постанови або визнання її такою, що втратила чинність,
оформляється постановою.
При цьому, слід мати на увазі, що сторони у справі мають право
подати касаційну скаргу на постанову апеляційного суду (ст. 107
Kодексу). Вищий господарський суд України переглядає за касаційною
скаргою (поданням) постанову апеляційного господарського суду
(ст. 108 Kодексу).
Kасаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського
суду України через апеляційний господарський суд, який прийняв
оскаржувальну постанову.
Апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржувальну постанову,
зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого
господарського суду України у п’ятиденний строк з дня її надходження.
Kасаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом
одного місяця з дня набрання постановою апеляційного господарського
суду законної сили (ст. 109 та ст. 110 Kодексу).
|
