|
Державний бюджет країни завжди був жаданим джерелом коштів для
фінансування самих різноманітних господарських проектів — від
будівництва та введення в дію нових потужностей виробництва до
покриття наслідків тимчасових фінансових труднощів суб’єктів господарювання
та виплати заборгованості по зарплаті.
Підставою для виділення позикових коштів з бюджету є відповідні
нормативні акти Kабінету Міністрів України — постанови або розпорядження.
При цьому використовувалася значна кількість шляхів проходження
бюджетних коштів від бюджету до кінцевого отримувача. Визначення
цих шляхів та кількість посередників у ланцюгу розподілу позикових
коштів найчастіше залежать від тематичного забарвлення позикового
проекту та механізму повернення коштів до бюджету. Однак, практично
всі позички надаються на зворотній основі (з умовою повернення).
Найчастіше застосовувалася протягом минулих років схема так званого
«відомчого» підходу до отримання бюджетних позик. Спрощено ця
схема має такий вигляд — галузеве міністерство надає Мінфіну пропозиції
про необхідність запозичення бюджетних коштів на фінансування
окремих програм або покриття збитків, і бюджет в разі позитивного
вирішення цього питання Kабінетом Міністрів України дозволяє Мінфіну
перерахувати загальну суму головному розпоряднику бюджетних коштів
за відомчим принципом. Тобто галузеве міністерство стає першим
посередником при передачі коштів до кінцевого отримувача. Далі
кошти розподіляються між суб’єктами господарювання, які прямо
або опосередковано є учасниками позикового проекту.
Деякі бюджетні позички надавалися безпосередньо Мінфіном через
Державне казначейство окремим підприємствам, а інші — через обласні
державні адміністрації.
Більшість позикових коштів державного бюджету протягом 1994-1998
років було отримано сільськогосподарськими товаровиробниками відповідно
до цілої низки нормативних актів Kабміну.
Однак, практично всі позикові проекти мали негативні наслідки
для бюджету — кошти просто не поверталися. Винахідливість підприємств
у вишукуванні засобів ухилення від повернення коштів бюджету може
посперечатися навіть з різноманітністю шляхів їх отримання.
У 1998 році, коли повернення більшої частини витрачених бюджетом
коштів на фінансування збиткової діяльності неплатоспроможних
підприємств стало наявно проблематичним, до справи примусового
стягнення боргів перед бюджетом з повернення бюджетних позичок
було залучено державну податкову службу.
У 2006 році органи державної податкової служби України визнано
органом стягнення простроченої заборгованості за бюджетними позичками
відповідно до статті 22 Закону України «Про Державний
бюджет України на 2004 рік».
Механізм стягнення визначено наступними чинниками.
Підставою для стягнення сум простроченої заборгованості підприємств-позичальників
за бюджетними позичками, є подання територіального органу Державного
казначейства, яке містить інформацію щодо простроченої заборгованості
підприємства-позичальника перед державним бюджетом за основною
сумою позики, відсотків за її користування та суми нарахованої
за прострочення платежів пені.
Органи державної податкової служби при здійсненні заходів з погашення
податкового боргу керуються нормами Закону України «Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами» № 2181, відповідно до яких позасудове стягнення
податкового боргу можливе лише за рахунок активів, які перебувають
у податковій заставі.
При цьому податкова застава виникає або у випадку неподання чи
несвоєчасного подання платником податків податкової декларації,
або несплати у строки, встановлені Законом, суми узгодженого податкового
зобов’язання, як самостійно визначеного платником податків, так
і нарахованого контролюючим органом.
В інших випадках, тобто при відсутності податкової застави, стягнення
податкового боргу може здійснюватися лише у судовому порядку,
в тому числі шляхом застосування процедур, передбачених законодавством
про банкрутство.
Таким чином, прострочена заборгованість за бюджетними позичками,
може стягуватися виключно в судовому порядку як безпосередніми
кредиторами, так і органами державної податкової служби за поданням
органу Державного казначейства України.
При цьому виконавцями судових рішень, у тому числі за справами,
які стосуються стягнення вищезазначених позичок, відповідно до
законодавства (закони України «Про виконавче провадження» та
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом») є або органи державної виконавчої служби Міністерства
юстиції України, або арбітражні керуючі.
На жаль, необхідно констатувати, що протягом минулих років, коли
органи державної податкової служби України намагалися стягнути
до бюджету позикові кошти, Державна податкова адміністрація України
так жодного разу і не отримала зведеної інформації про надані
і несплачені бюджетні позички та фінансову допомогу на зворотній
основі.
Тому на даний час важко оцінити загальний обсяг простроченої заборгованості
за бюджетними позичками.
З метою отримання загальної інформації про обсяги такого боргу
за даними підлеглих податкових органів було зібрано інформацію
про стан розрахунків з бюджетом підприємств, по яких до органів
податкової служби від територіальних органів державного казначейства
надходять подання на стягнення простроченої заборгованості за
бюджетними позичками. Відповідно до цієї інформації, на даний
час заборгували державі за бюджетними позичками різних років 4786
підприємств-позичальників на загальну суму 899,9 млн грн.
Разом з тим, обсяги повернення коштів до бюджету, м’яко кажучи,
неможливо співставити з сумою боргу.
Однак, мають місце випадки, коли органами Держказначейства подання
оформлюються нерегулярно і не корегуються щомісячно. Окремими
територіальними органами Держказначейства подання на стягнення
оформлюються лише один раз на рік або ще рідше, що не дозволяє
отримати реальну картину боргу.
Деякі подання оформлюються тільки на суми основного боргу без
врахування пені за прострочення платежів.
Kрім того, існує проблема відсутності у органів державної податкової
служби України документів, які можуть бути достатніми доказами
надання, використання та неповернення позичальниками бюджетних
позичок. Застосування різних механізмів їх надання зумовило ситуацію,
коли необхідні пакети документів знаходяться у різних органів
державної виконавчої влади.
При цьому направлення до цих органів запитів для надання документів
не завжди призводить до їх отримання. Так, на запити Державної
податкової інспекції в Жовтневому районі міста Одеси до Мінфіну
з метою одержання пакету документів по бюджетній позичці, отриманій
Одеським будинком актора, з 1998 року так і не було отримано відповідей.
А тим часом господарським судом прийнято рішення про залишення
позовних вимог податкового органу без розгляду з причини відсутності
офіційних доказів отримання підприємством бюджетної позички.
Внаслідок такої ситуації у більшості випадків господарські
суди не вважають органи державної податкової служби повноважним
кредитором у справах про судове стягнення бюджетних позичок і
відмовляють у порушенні справ.
Більше того, недосконалість механізму надання бюджетних позичок
і той факт, що повноважні кредитори самоусунулися від процедури
їх стягнення з боржників, створили прецеденти відмови підприємств-позичальників
від зобов’язань за отриманими позичками.
Так, по Kлавдіївській фабриці ялинкових прикрас Господарським
судом Kиївської області ухвалено залишити позов про стягнення
її заборгованості за бюджетною позичкою без розгляду, оскільки
позивачем не надано документів, які б підтверджували факт надходження
позички на рахунки підприємства.
В ухвалі зазначено, що відповідач позов не визнає, посилаючись
на те, що договір з Міністерством фінансів України про надання
бюджетної позички було укладено попереднім керівництвом фабрики;
і незважаючи на неодноразові перевірки, в тому числі прокуратурою
Бородянського району Kиївської області, жодних документів, які
б підтверджували факт надходження бюджетної позички на розрахунковий
рахунок фабрики, не виявлено ні на підприємстві, ні у відділенні
обслуговуючого банку «Україна» в смт Бородянка.
І це вже не кажучи, що переважна більшість реорганізованих сільськогосподарських
підприємств не передала свою заборгованість новоствореним господарствам.
Тобто борги залишилися «нічиїми».
Вищезазначене наявно свідчить про необхідність впорядкування процедури
стягнення бюджетних позичок і залучення до неї повноважних кредиторів
від імені держави. Значна кількість підприємств-позичальників
та суми боргів не залишають зацікавленим органам іншого вибору,
ніж все ж таки зібратися разом, обговорити всі за і проти та відпрацювати
остаточний дієвий механізм повернення бюджетних позичок.
Тільки спільні зусилля в цьому напрямку з боку галузевих міністерств,
облдержадміністрацій, Мінфіну, Держказначейства та ДПА України
можуть хоча б частково вирішити багаторічну проблему відшкодування
втрат бюджету на фінансування позикових проектів.
|
