|
Землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору
з природними комплексами
та об’єктами, що мають особливу <
природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та
іншу цінність, яким відповідно до закону надано
статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 43
Земельного кодексу).
Згідно зі статтею 44 Земельного кодексу до земель
природно-заповідного фонду включаються природні території та об’єкти
(природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники,
регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні
урочища), а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні
парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній,
комунальній та приватній власності. Порядок використання земель
природно-заповідного фонду визначається законом (ст. 45 Земельного
кодексу).
Законом України від 16.06.92 № 2456-XII «Про природно-заповідний
фонд України» встановлено, що завданням законодавства України
про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних
відносин щодо організації, охорони і використання територій та
об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних
комплексів, управління у цій галузі.
Відносини в галузі охорони і використання територій та об’єктів
природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів
регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного
середовища», Законом України «Про природно-заповідний фонд України»
та іншими актами законодавства України.
Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки,
зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва
залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності
можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Повністю статтю читайте на шпальтах нашої газети.
|
