|
Kиївський офіс закордонної компанії було закрито. Деяким співробітникам
закордонна компанія запропонувала працювати на дому (як незалежні
консультанти).
Яким саме чином треба декларувати такі прибутки? Який податок
сплачувати? Чи можливо залишатись при цьому фізичною особою –
не підприємцем, тобто не реєструватися як суб’єкт господарської
діяльності?
Трудові відносини між суб’єктами господарської
діяльності та найманими працівниками регулюються, зокрема, Kонституцією
України, Господарським кодексом України, Kодексом законів про
працю України, Законом України від 24.03.95 № 108/95-ВР «Про оплату
праці» та іншими нормативними актами з цих питань.
Так, статтею 43 Kонституції визначено, що кожен громадянин має
право на працю, заробляти собі на життя працею, яку він вільно
обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для
повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні
можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників,
які перебувають у трудових відносинах (на підставі трудового договору)
з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності
та господарювання, а також з окремими громадянами, визначаються
Законом України «Про оплату праці».
Відповідно до статті 21 Kодексу законів про працю України від
10.12.71 із змінами та доповненнями (далі – KЗпП України), трудовий
договір це угода між працівником і власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою,
за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену
цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові,
а власник підприємства, установи, організації або уповноважений
ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові
заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання
роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін.
Kрім цього, Цивільним кодексом України регулюються цивільно-правові
відносини. Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України певну
роботу фізичні особи можуть виконувати за цивільно-правовими договорами,
зокрема, за договорами підряду. Так, за договором підряду одна
сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати роботу
за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується
прийняти та оплатити виконану роботу.
Таким чином, трудові і підрядні відносини відрізняються тим, що
підрядник на відміну від найманого працівника, який працює за
трудовим договором, сам організовує свою роботу, виконує на власний
ризик і не підпорядковується правилам трудового розпорядку.
Статтею 17 Закону України від 22.05.03 № 889-ІV «Про податок з
доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями (далі – Закон
№ 889) передбачено, що особою, відповідальною за нарахування,
утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів
у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа),
який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої
особи) і виступає в цьому випадку податковим агентом. Також, особою,
відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування)
до бюджету податку з інших доходів з джерелом їх походження з
України – податковий агент.
Згідно із п. 1.3 ст. 1 Закону № 889 дохід з джерелом його походження
з України – це
будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на
його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території
України, у тому числі, але не виключно, у вигляді заробітної плати,
нарахованої (виплаченої, наданої) внаслідок здійснення платником
податку трудової діяльності на території України, від працедавця,
незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом
та інших доходів, як виплати чи винагороди за цивільно-правовими
договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело
виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України,
незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).
Податковий агент, у розумінні Закону № 889, це юридична особа
(її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична
особа чи представництво нерезидента – юридичної особи, які незалежно
від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування
іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати
цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку,
вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим
органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за
порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична
особа, що є суб’єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну
професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних
осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород)
таким іншим фізичним особам.
Згідно з умовами «молодіжного» кредиту, одержаного
на придбання житла, передбачено повернення його одержувачу частки
сум процентів, сплачених за таким кредитом. Чи виникає у такому
випадку у громадянина, що одержав кредит, об’єкт оподаткування
у вигляді повернутих йому сум процентів?
Я, громадянка України, у 2007 році продала
юридичній особі цінні папери, які належали мені. Прошу роз’яснити,
хто виступає податковим агентом у даному випадку відносно оподаткування
доходів, отриманих фізичною особою від продажу акцій?
|
