|
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору,
природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну,
наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з
метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду
тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного
балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного
середовища.
У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд
охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється
особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає
цей фонд як складову частину світової системи природних територій
та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.
Згідно зі статтею 44 Земельного кодексу до земель природно-заповідного
фонду включаються природні території та об’єкти (природні заповідники,
національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні
ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища),
а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні
парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній,
комунальній та приватній власності. Порядок використання земель
природно-заповідного фонду визначається законом (ст. 45 Земельного
кодексу).
Законом України від 16.06.92 № 2456-XII «Про природно-заповідний
фонд України» (зі змінами та доповненнями, далі — Закон № 2456-XII)
встановлено, що завданням законодавства України про природно-заповідний
фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації,
охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного
фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.
Повністю статтю читайте на шпальтах нашої газети.
|