>>Головна | Про нас... | Передплата | Реклама 

Наталія ФЛІССАK,
начальник управління координації
нормотворчої роботи та взаємодії
з органами державної влади
ДПА України.
(«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ», №34 (617) 27 серпня 2007)

У розробленому проекті Податкового кодексу України, який сьогодні активно обговорюється з науковцями та громадськістю, переглянуто перелік як загальнодержавних, так і місцевих податків, зборів і обов’язкових платежів. Так, зокрема, із системи оподаткування в проекті Податкового кодексу виключено ті податки, збори та інші обов’язкові платежі, які не носять податкового характеру та тих, які не є ефективними для бюджету держави.
Однак, не дивлячись на те, що з 1994 року в Україні ведеться мова про запровадження податку на нерухоме майно та необхідність оподаткування цим податком нерухомості надто заможних верств населення, в представленому проекті відсутній розділ, який би був присвячений цьому податку.
Україна протягом останніх років також намагалася розробити свій закон про податок на нерухоме майно, в якому врахувати уроки запровадження такого податку в інших країнах із перехідною економікою.
Цікавою є світова практика запровадження та адміністрування податку на нерухоме майно. Моніторинг діючого законодавства різних країн світу з питань оподаткування нерухомого майна та існуючих порядків його адміністрування провів нещодавно Світовий банк.
Звичайно при підготовці податкового законодавства не варто повністю копіювати законодавство та систему справляння податку будь-якої країни, але запозичити позитивний досвід інших держав під час реформування своєї національної системи оподаткування було б доцільно.
Сучасна світова практика застосування податку на нерухомість фокусується на наступних шести головних проблемах. Це, зокрема, визначення кола платників податку на нерухоме майно, бази оподаткування, ставки податку та гнучкість податкових надходжень в умовах інфляції, необхідність застосування коригувальних коефіцієнтів, роль державних і місцевих органів влади та розрахунок потоків податкових надходжень.
Kраїни з перехідною економікою зацікавлені у запровадженні на своїх територіях податку на нерухоме майно оскільки він є одним із важелів отримання державою зиску. Цей податок запроваджується органами місцевого самоврядування для того, щоб мати кошти для оплати послуг, які ними надаються. Розширення бази дозволяє більшій кількості громадян брати участь у фінансуванні тих послуг, які вони отримують від місцевих органів влади. І це є не лише свідченням їхньої готовності сплачувати за спожиті послуги, але й допомагає їм більшою мірою відчувати себе повноправними громадянами своєї країни.
Ставки податку повинні бути не надто високими, оскільки невисока ставка податку робить цей податок більш легким для адміністрування і не вимагає створення та запровадження складних пільгових схем для захисту окремих категорій платників податку.
У більшості країн, де запроваджений податок на нерухоме майно, платниками податку законодавством визначені як фізичні, так і юридичні особи. Єдиним винятком є Гонконг, який не стягує податок на нерухоме майно з корпорацій, але при цьому корпорації сплачують податок на прибуток, отриманий від нерухомого майна. За своєю економічною природою податок на нерухоме майно в Гонконгу більше схожий на податок на прибуток, ніж на справжній майновий податок.
Що ж стосується об’єктів оподаткування податком на нерухоме майно та шляхів розширення бази оподаткування, то тут міжнародна практика свідчить про дуже обережний підхід різних країн світу до вирішення зазначеного питання. Із двадцяти країн світу, досвід яких вивчався експертами Світового банку, сімнадцять — оподатковують зазначеним податком як землю, так і будівлі. Це, зокрема, такі країни, як Японія, Kіпр, Гонконг, Німеччина, Нідерланди, Ірландія, Угорщина, Чеська Республіка, Польща, Словаччина, Kосово, Ботсвана, Малайзія, Пакистан, Сінгапур, Таїланд, Росія. Три інші країни – це Вірменія, Естонія та Латвія. Вірменія оподатковує лише будівлі, маючи в своїй системі оподаткування окремий податок на землю. В Естонії та Латвії оподаткуванню підлягає лише земля.
Низка країн сьогодні не оподатковує землі сільськогосподарського призначення. Така практика, наприклад, присутня в Ірландії. Досвід країн з перехідною економікою свідчить про те, що майже у всіх таких країнах намагання оподатковувати землі сільськогосподарського призначення натикаються на певний опір з боку сільськогосподарських підприємств. Окремі міжнародні експерти вважають, що оподаткування сільськогосподарських земель призводить до більш ефективного їх використання, до зниження цін на земельні ділянки, а також розширення бази оподаткування та податкових надходжень.
Але не завжди можна погодитися із такою позицією. Так, наприклад, податок на нерухоме майно, як податок, кошти від якого спрямовуються на фінансування певних функцій місцевих органів влади, у Південній Африці не виправдовує себе, оскільки сільськогосподарські виробники в цій країні самі себе забезпечують більшістю комунальних послугах, в тому числі водо- та електропостачання і, тому, не мають можливості сплачувати податок на нерухоме майно. У разі ж оподаткування в цій країні податком на нерухомість земель сільськогосподарського призначення зазначений податок повинен бути прив’язаний до конкретних послуг, які мешканці сільських територій можуть отримати від держави та органів місцевого самоврядування.
Безумовно, умови розвитку окремих країн та їх регіонів різні і, тому, послуги, які надаються у різних країнах будуть також різними.
Ставки податку на нерухоме майно у названих вище двадцяти країнах загалом є відносно не високими. У багатьох країнах ставка податку становить менше 1 відсотка від бази оподаткування. Проте і тут є винятки. Так, наприклад, у пакистанській провінції Сіндх базові ставки податку на нерухомість мають три рівня 20 відсотків, 22,5 відсотка та 26 відсотків. Відносно високими є ставки податку на нерухомість і у Сінгапурі, де ставка податку на житлові будівлі становить 4 відсотки, а все інше нерухоме майно підлягає оподаткуванню за ставкою 12 відсотків.
Світовий досвід свідчить про наявність різних підходів при визначенні і встановленні ставок податку на нерухоме майно. Структура ставки податку на нерухоме майно залежить від потреб у податкових надходженнях, а також від політичної та економічної культури.
Так, в окремих країнах органи місцевого самоврядування мають право встановлювати ставки цього податку у певних межах. Такий порядок існує в Kосово та Естонії.
Деякі країни до різних видів нерухомості застосовують різні ставки податку. Це, зокрема, стосується Німеччини, Kосово, Росії.
Що стосується дотримання принципу гнучкості податку та його реакції на рівень інфляції, то тут необхідно зазначити наступне.
По-перше, однією із переваг податку на нерухоме майно є його здатність реагувати на зростання вартості нерухомості і, таким чином, забезпечувати збільшення обсягу податкових надходжень. Якщо ж політики не дотримуватимуться зваженого підходу, громадяни завжди обмежуватимуть здатність політиків збільшувати такі надходження.
Вартість проданої нерухомості фіксується в органах державної податкової служби за її повною ринковою вартістю. Ця ж інформація заноситься і до фіскального кадастру, що дозволяє оперативно коригувати базу податку на нерухоме майно у випадку його продажу. На жаль, в більшості країн з перехідною економікою такого ланцюгу: продаж нерухомості, чітке фіксування продажної вартості та автоматичне коригування вартості нерухомого майна у фіскальному кадастрі, — не існує. Проте, на думку міжнародних експертів, для ефективного адміністрування податку на нерухоме майно цю модель доцільно було б враховувати.
В умовах швидкого зростання вартості нерухомості неспроможність коригувати ставку податку у бік зниження може призвести до протестів, як це сталося у Kаліфорнії.
По-друге, у випадку стабільності інфляції податок на нерухоме майно можна підвищувати з метою забезпечення збільшення податкових надходжень від нього. Це ще одне свідчення щодо гнучкості податку на нерухоме майно.
По-третє, за ідеальних обставин податкова база може щорічно переоцінюватися. Звичайно, цього важко дотриматися, оскільки не завжди легко в бюджеті віднайти кошти для проведення такої переоцінки наявного нерухомого майна. Альтернативою щорічній переоцінці може бути періодична переоцінка, яку можна проводити кожні три чи п’ять років. Для збалансування зусиль та всіх необхідних для проведення переоцінки нерухомості витрат щорічно можна проводити переоцінку певної частини (однієї третьої або однієї п’ятої) нерухомості. Це дозволить регулярно фіксувати вартість нерухомого майна і не перевантажувати персонал відповідального за переоцінку органу влади. Проте, навіть такі розвинуті країни, як Німеччина, постійно не оновлюють вартість наявної нерухомості. Відсутність інформації про поточну вартість податкової бази є головною причиною того, що податок на нерухоме майно в країнах ОЕСР не має очікуваної значимості.
Вищевикладене свідчить про те, що податок на нерухоме майно може бути дуже гнучким податком і може проявляти цю гнучкість автоматично, у часи інфляції, коли вартість майна і податкових надходжень зростають. Його можна також зробити гнучким за рахунок підвищення ставки у період стабільності цін або шляхом періодичної переоцінки нерухомого майна відповідно до існуючих темпів інфляції.

Повністю статтю читайте на шпальтах нашої газети.

Інформаційні повідомлення

Документи та коментарі

Консультації

Відповіді читачам