>>Головна | Про нас... | Передплата | Реклама 

Директор Юридичного департаменту ДПА України
Л. ТрофІмова
Головний державний податковий інспектор відділу супроводження справ у судах ДПА України О. Kовальчук
(«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ», №34 (617) 27 серпня 2007)

У ході проведення державними податковими органами перевірки однієї з компаній, яка займається страховою діяльністю, та її відокремлених підрозділів встановлено порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині порядку формування скоригованого оподатковуваного доходу від страхової діяльності.
Структурними підрозділами зазначеної страхової компанії укладались договори страхування від імені юридичної особи з відображенням у податковому обліку суми отриманих (нарахованих) валових внесків за мінусом частини ризику, переданого юридичній особі, в податковому обліку юридичної особи суми коштів, які надходили від структурних підрозділів компанії, відображалися у складі валового доходу. Суми коштів, які зменшували валовий дохід структурного підрозділу та які були перераховані юридичній особі, вважалися компанією сумами, переданими в перестрахування.
Однак, проведення вищезазначених операцій суперечить вимогам ч. 1 ст. 12 Закону України «Про страхування», п. 7.2 ст. 7 та п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з огляду на наступне.
Відповідно до п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
— або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку — дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
— або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
У відповідності до п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платники податків — це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на який згідно з законами покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції.
Підпунктами 2.1.1 та 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку на прибуток підприємств визначено суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами, а також філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі — філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.
Відповідно до ст. 1 та 16 Закону України «Про страхування» страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування, а договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком.
В силу ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Юридичні особи, які не відповідають вимогам цієї статті, не можуть займатися страховою діяльністю. Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі — сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.
Статтею 12 Закону України «Про страхування» визначено, що перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестрахувальника) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Угоди про перерозподіл ризику, укладені між відокремленими підрозділами однієї юридичної особи – страхової компанії від її імені та в її інтересах, не є договорами перестрахування у тому розумінні, в якому цей термін вживається в Законі України «Про страхування», оскільки перестраховиками можуть бути лише юридичні особи, які одержали відповідну ліцензію і займаються страховою діяльністю за правилами страхування.
Не погоджуючись із такою позицією органів державної податкової служби України, використовуючи своє конституційне право на судовий захист прав та охоронюваних законом інтересів, страхова компанія в особі її відокремлених підрозділів звернулась до судових органів з позовами про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведених органами державної податкової служби перевірок.
Зокрема, звертаючись до судів із зазначеними позовами, позивачі обгрунтовували свою позицію тим, що оскільки страхова компанія приймає на себе частину ризиків по договорах, що укладені її структурними підрозділами від її імені, то і грошові кошти, які направляються філією до центрального апарату компанії чи її обласної дирекції для забезпечення зобов’язань внаслідок перерозподілу ризиків, за своєю суттю є страховими платежами і саме центральним офісом з сум перерозподілу ризику сплачуються податки.
З метою визначення єдиного підходу до вирішення питання щодо перерозподілу ризиків страховими компаніями та їх філіями і відображення їх у податковому обліку, Державною податковою адміністрацією України було проведено аналіз всіх судових рішень, прийнятих за результатами розгляду у судах справ зазначеної категорії.
За результатами проведеного аналізу було встановлено, що позиція судів щодо вирішення зазначених справ була неоднозначною: за аналогічних обставин справи суди різних інстанцій приймають рішення, які за своєю суттю є абсолютно протилежними одне одному.
Так, за результатами розгляду справ вказаної категорії у різних судових інстанціях, судами було прийнято 22 рішення про задоволення позовів страхової компанії в особі її відокремлених підрозділів, і лише 5 рішень, якими в задоволенні позовів було відмовлено.
Останню крапку у вирішенні питання щодо перерозподілу ризиків страховими компаніями та їх відокремленими підрозділами і відображення у податковому обліку поставив Верховний Суд України.
Так, в результаті перегляду за виключними обставинами судових рішень у справі за позовом страхової компанії в особі її відокремленого підрозділу про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику визначено податкові зобов’язання з податку на прибуток у зв’язку із неправомірним зменшенням суми валових внесків, яка враховується при визначенні валового доходу, постановою від 13 березня 2007 року Верховний Суд України задовольнив скаргу органу державної податкової служби України, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, та прийняв нове рішення, яким відмовив страховій компанії в особі її відокремленого підрозділу у позові повністю.
У вказаній постанові зазначено, що частина страхових платежів, перерахована іншим відокремленим підрозділам як іншим платникам податків у межах одного страховика (однієї юридичної особи) на підставі наказів про перерозподіл ризиків, не є страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), сплаченими за договорами перестрахування, а отже і не можуть зменшувати суму валових внесків, яка враховується при визначенні валового доходу від страхової діяльності, що підлягає оподаткуванню.
Таким чином, при визначенні оподатковуваного доходу відокремленими структурними підрозділами страхових компаній потрібно керуватись нормами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про страхування», п. 11.3 ст. 11 та пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких частки страхових платежів, що сплачуються окремими структурними підрозділами як платниками податку іншим структурним підрозділам як іншим платникам податку в межах одного страховика (однієї юридичної особи) на підставі угод про розподіл ризику, наказів юридичної особи не можуть вважатись страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), сплаченими (нарахованими) за договорами перестрахування, а тому не можуть зменшувати валових внесків для визначення валового доходу від страхової діяльності, що підлягає оподаткуванню.

Інформаційні повідомлення

Документи та коментарі

Консультації

Відповіді читачам