>>Головна | Про нас... | Передплата | Реклама 

Консультують:
Л. ТРОФІМОВА, директор Юридичного департаменту ДПА України.
В. РОЗМОШ, головний державний податковий інспектор Юридичного департаменту ДПА України.
(«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ», № 22 (657), 9 червня 2008 року)

Одночасно з розбудовою самостійної держави в Україні почала створюватися податкова система. Запровадження податків історично має надзвичайно важливе значення, фінансовий світогляд базувався на релігійних уявленнях, звичаях, торговельних традиціях. В даних умовах основним завданням суспільства є утвердження основних принципів правомірної поведінки, що відповідає приписам правових норм та є видом соціальної поведінки, гарантує права та свободи громадян. Соціальна сторона правомірної поведінки характеризується зовнішнім виявом у вигляді дій чи бездіяльності, позитивністю, свідомістю, здатністю задовольнити суспільні та особисті інтереси.
Правова культура, як система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права є складовою частиною загальної культури, що охоплює всю сукупність найважливіших цінностей компонентів правової реальності в її розвитку (право, правосвідомість, правовідносини, правопорядок, нормотворчість, правозастосування) – виступає однією з категорій загальнолюдських цінностей і є невід’ємним компонентом правової держави.1
Дослідник теорії фінансового права професор П. С. Пацурківський зазначає, що правова норма одночасно виступає як міра, або ж зразок поведінки суб’єкта відносин, так і критерій оцінки того чи іншого вчинку, як правомірне чи неправомірне, що є основою притягнення правопорушника до юридичної відповідальності.2 Відомий науковець, професор Л. K. Воронова продовжує, що завдяки фінансово-правовим відносинам виявляються суб’єктивні права і відповідні зобов’язання їх учасників, тобто відбувається безпосередній вилив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці «людей, які беруть участь у цій діяльності».3
Професор А. І. Берлач підкреслює, що різнобічність суспільного життя громадян спонукає їх до вироблення відповідних правил поведінки з метою досягнення ними певних цілей. Загально визнані суспільством правила поведінки, які регулюють відносини людей та їх об’єднань, набувають статус норм права як складової відповідної галузі права. Будучи результатом свідомої діяльності людини, юридична норма виступає головним елементом права як соціального утворення, основоположним поняттям усієї правової системи. Виникнення норми права не може бути пов’язане з бажанням відповідних осіб, у тому числі і держави як інституту влади, врегулювати певні відносини. Норма права є результатом безпосередньої потреби врегулювання суспільних відносин, без чого не може існувати держава.4
Дослідник податкового права, відомий науковець, професор М. Л. Kучерявенко вважає, що податковий контроль слід розглядати як особливий вид державного фінансового контролю, що здійснюється на стадії формування публічних грошових фондів спеціально уповноваженими суб’єктами (органами державної податкової служби та іншими контролюючими органами), спрямований на забезпечення додержання податкового законодавства платниками податків, податковими агентами та іншими суб’єктами, які забезпечують реалізацію податкового обов’язку, виявлення і попередження правових правопорушень, а також притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.5
Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Kонституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави і суспільства. Громадянам гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Kожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до суду.
У більшості реальних суспільних відносин «приватне» і «публічне» право є взаємопов’язаними видами права, та перебувають у діалектичному взаємозв’язку. Можна стверджувати, що публічним є все, що стосується благ та інтересів спільноти («спільного блага»), а приватним – усе, що стосується благ та інтересів кожного з її учасників. Відтак приватне в одному аспекті є водночас публічним в іншому приватним.6
П. М. Рабинович переконливо обгрунтовує, що більшість інтересів, які здавалось би, є суто індивідуальними («приватними»), є водночас і соціальними як за історичними передумовами їхнього формування, так і за засобами, інструментарієм їх задоволення. Сам процес реалізації (та й, до речі захист) «приватних» інтересів, так чи інакше, впливає на потреби інших учасників соціального життя, а отже, є зазвичай, процесом соціальним – «публічним».7
Громадянське суспільство української держави покликано до проведення різних реформ щодо захисту прав та законних інтересів громадян і створення системи національного законодавства, яке б гарантувало права та свободи громадян та забезпечило передумови становлення в Україні правової держави. Органи державної влади захищають права та законні інтереси суспільства, забезпечують реалізацію функцій покладених на них суспільством.
Важко переоцінити роль судів при захисті прав та законних інтересів громадян та суспільства в цілому, оскільки саме вони покликані гарантувати реалізацію норм права.
З розвитком української правової держави, підвищилась також правова культура громадян та їх заінтересованість у зміцненні демократичного устрою в Україні, що б гарантувало верховенство права.
Позитивним є прийняття рішень органом влади на прагнення громадян припинити настання негативних наслідків для розвитку українського суспільства щодо зловживання суб’єктами господарювання правами в процесі імітації господарської діяльності.
Зокрема, прикладом вищевикладеного є вирішення справ у судах за результатами розгляду позовів громадян України до суб’єктів господарювання, за участі органів державної податкової служби (далі – органи ДПС) про скасування державної реєстрації, визнання недійсним установчих документів, первинних документів та свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість суб’єктів господарювання, які було створено без мети здійснення законної підприємницької діяльності та в порушення норм чинного законодавства України.
Так, Верховний Суд України за результатами розгляду справи за позовом громадянина «K» до Товариства з обмеженою відповідальністю «М» (далі – ТОВ «М»), де третіми особами були — орган ДПС і громадянин «З» про скасування державної реєстрації, визнання недійсними установчих документів, первинних документів та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «М» встановив таке.
У жовтні 2006 року громадянин «K» звернувся до суду із позовом, де зазначив, що 02.12.04 районною державною адміністрацією було зареєстровано ТОВ «М», засновником якого зазначено особисто його.
Проте, за його заявою, він фактично не є засновником, а лише за винагороду надав свої документи та згоду для реєстрації та підписав документи, змісту яких не знає – посилаючись на те, що особистого волевиявлення для створення товариства у нього не було. Громадянин «K» просив визнати недійсними установчі документи товариства з моменту їх державної реєстрації, первинні документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
За результатами розгляду справи рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю, скасовано державну реєстрацію ТОВ «М», визнано недійсними установчі документи, первинні документи та свідоцтво платника податку на додану вартість.
Однак, рішенням суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із незаконним рішенням суду апеляційної інстанції органом ДПС, за правилами Цивільного процесуального кодексу України, подано касаційну скаргу до Верховного Суду України, де посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, поставлено питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
За результатами розгляду касаційної скарги органу ДПС Верховний Суд України встановив, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції стало те, що на думку суду апеляційної інстанції позивач не довів свої позовні вимоги.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися неможливо, оскільки з матеріалів справи вбачається, що крім пояснень самого громадянина «K» про відсутність у нього особистого волевиявлення та наміру в створенні суб’єкта господарювання ТОВ «М» і здійснення підприємницької діяльності його позовні вимоги підтверджені третьою особою – органом ДПС та іншими доказами. Зокрема, громадянин «K» внесок до статутного фонду товариства не вносив, реєстраційні документи не оформляв, фактично не був обізнаний про свою так звану, удавану участь в господарській діяльності цього товариства.
За таких обставин суди дійшли правильного висновку та обгрунтовано задовольнили позовні вимоги громадянина «K», а апеляційний суд помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 339 Цивільного кодексу України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення першої інстанції.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 336, 339 Цивільного кодексу України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалила касаційну скаргу органу ДПС задовольнити повністю, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Вказаним рішенням Верховний Суд України повністю підтримав позицію органів ДПС відносно того, що при здійсненні господарської діяльності платники податків повинні неухильно додержуватись положень Kонституції та законів України.
Розвиток національної свідомості громадян України в поєднанні з їх прагненням до створення громадянського суспільства та правової держави, де гарантуються права всіх і кожного, є запорукою прогресивного розвитку і укріплення позитивного іміджу України в світовому співтоваристві.

Інформаційні повідомлення

Документи та коментарі

Консультації

Відповіді читачам